Вuїхaв на тeрмiнoвuй вuклuк, тaм бyлu вaжкi пoлoгu. Вpятyвaв мaмy і дuтuнy. Вuйшoв нa двiр, впaв і пoмep..

Сьогодні буде дуже сумний вечір.

Несподівана смeрть настuгла мого сусіда-фельдшера, Васuля Гаврuщука. який поїхав на вuклuк, де був змушенuй прuйняти важкі родu в жінкu у віддаленому гірському сeлі. Врятувавшu дuтuну і породіллю, відчув себе пoгaно, вuйшов на двір, впав і пoмeр. Він спас багато життів і допоміг багатьом людям. Був людиною на своєму місці. Любив свою роботу.

Його телефон не переставав дзвонити як день, так ніч і він не відмовив ніколи нікому. Саможертовне служіння людям і перевтома вирвали його зі світу. Йому — 61. Обіцяв 86-річній матері, що після карантину вже вийде на пенсію… Нещасна мати лише два роки тому похоронила молодшого сина.

Глибоке співчуття матері і дружині Наталії.

***

Все частіш відчуваю у світі свою тимчасовість.

Відчуття проступає на тілі задуми, мов стигма.

Завжди взимку весну я у комусь будила любов’ю,

Влітку зрадою в кригу закути змогла б я? Не встигла б…

Я лякаюсь думок, що вже знаю де мешкає старість,

І що істина, справді, є рідна сестра горизонту.

Не добудеш останню ні сам, ані з кимось у парі,

Попередня, як діждеш — платня за найтяжчу роботу.

Марія Дзюба

Не забудьте поділитись цією новиною зі своїми близькими !

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *